Ірина Варагаш
- співзасновниця компанії «Еконія» (ТМ «Малятко», «Аквуля») -
Про боротьбу з рейдерством, важливість мріяти та власну уразливість
Епізод #2
Епізод #2 Ірина Варагаш
Про боротьбу з рейдерством, важливість мріяти та власну уразливість
Гостя |
Не дивлячись на те, що з часом ставлення до жінок у бізнесі все ж таки змінюється, в Україні жінки-підприємниці досі стикаються зі скептицизмом та упередженим ставленням. Все ускладняється ще й радянським минулим, коли бажання жінки й близько не було у пріоритеті, а на перший план завжди виходила суспільна думка. З жінками не рахуються, хочуть зломити, намагаються відібрати бізнес, грають у нечесні ігри…Та все це можна подолати, якщо ти дійсно знаєш, чого хочеш, і впевнено слідуєш за своїми бажаннями, вважає співзасновниця компанії «Еконія» – маштабного національного виробника води, якому належать торгові марки «Малятко», «Аквуля».
Теми, які обговорювалися в інтерв'ю
  • Слідувати власним бажанням у традиційній радянській сім'ї: як встояти проти натиску
  • Найбільші страхи під час боротьби з рейдерами
  • Сімейний бізнес. Чоловік у тіні – чий це вибір?
  • Про секрет гармонійних стосунків з синами
  • Книжки, які надихають
  • Емоції в бізнесі – сила чи уразливість?
Книги, які згадували у інтерв'ю
  • Павло Загребельний «Роксолана»
  • Айн Ренд «Атлант розправив плечі»
  • Маргарет Мітчел «Віднесені вітром»
  • Елізабет Гілберт «Велике диво»
  • Ліна Костенко
Читати інтерв'ю (скорочена версія)
- Ви виросли в досить традиційній сім'ї, на Західній Україні, у вас було радянське дитинство з певними стандартами. Але чи були моменти, які виводили вас за рамки?

Та територія, де я жила, дуже консервативна. На першому місці завжди були: суспільство, сусіди, загальна думка, якій ти мав відповідати. На другому місці була родина. І десь в останню чергу була я. Взагалі було соромно сказати, що я чогось хочу. Ти повинен все своє життя будувати для когось, і потім, можливо, колись тебе почують. Саме з цього періоду, мабуть, і почалося бунтарство – я не приймала ці рамки. Я вийшла заміж в 27 років, а не в 18-20, як було прийнято. Мій шлюб спершу був громадянським, а потім – офіційний. Народження дитини було поза шлюбом. Роботу я шукала ту, яка мені подобається.
Я завжди говорила своїм подругам, що всього можна досягнути, якщо ти знаєш, чого хочеш. А якщо ти не знаєш, чого ти хочеш, і бажання не твоє, а когось, то ні задоволення, ні досягнення не буде.
- Торкнемося ситуації останніх днів або навіть років. Ви були ньюзмейкером у бізнес-просторі України, тому що проходили не одну ситуацію з рейдерством. Я бачу, з якою повагою до вас ставляться в бізнесі, тому що ви чітко відстоювали свою позицію. Не було страшно?

Страшно завжди. Страшно за себе, тому що є фізичні погрози. Страшно, чи справлюся як керівник з цією ситуацію, адже це все ж таки загроза для бізнесу. Страшно протистояти тій силі, що постійно тисне. Але страшно найперше як жінці, бо, коли ти потрапляєш до такого поля, ти маєш бути жорсткою, інколи навіть цинічною. Але це не мої цінності. Я на цьому полі не вмію так грати, й мені потрібно дуже швидко перевчатися. Але сама ситуація вимагає швидко й правильно відстоювати свою позицію.

Мене турбує, що сьогодні в Україні забрати власність – це стандарт. Людина як цінність не сприймається. Людина як підприємець є «дійною» коровою. На тобі заробляють, створюючи фіктивну кримінальну справу, і нівелюють твої результати, досягнення команди. А ті, хто мають захищати, цього не роблять.


- Ви плануєте й далі нести ідею захисту бізнесу?

Я би хотіла змінити статус підприємця у країні. Для мене дуже важливо, щоб до тих людей, які створюють робочі продукти, робочі місця, приносять податки, змінилося ставлення. Дуже часто я відчуваю, що нас сприймають як людей, які думають тільки про гроші. Це надзвичайно неприємно. Особливо, коли ти переживаєш таку кількість криз, маєш такий тиск, таку зневагу, але при цьому тебе нічого не ламає, ти й надалі тримаєш бізнес. Людина, яка працює, яка досягає певного статусу, має викликати лише повагу.


- Ви взагалі часто мрієте?

Я думаю, зараз така ситуація, що навіть потрібно себе привчити більше мріяти. Для людини, яка розуміє свої бажання, немає жодних перешкод.
Мрія – це тонка енергія, яка дає тобі можливість почути себе. Мрія – це те, що ти хочеш.
- У вас сімейний бізнес. Але ваш чоловік залишається в тіні, ви – публічна особа. Це свідоме рішення чи питання вибору?

Жінка сильна тоді, коли має сильного чоловіка. І однозначно право бути сильною – вибір Олексія. Він у цьому плані дуже толерантний. Він дає мені можливість не тільки рости, але й в деяких проєктах робить мені надійний тил. Це стосується, наприклад, виховання наших синів, забезпечення роботи по дому й підтримки бізнесу. Ми два лідери. У бізнес мене привів мій чоловік, у нього великий досвід. І, коли ми навіть сперечаємося або доходимо до конфлікту, я його зупиняю такою фразою: «Я – плід твого творіння». Якщо говорити хто в тіні, а хто – ні, то так, Олексій свідомо, мабуть, це прийняв, тому що у нього зараз інші інтереси. Він насолоджується тим життям, до якого йшов: займається своїми хобі, вихованням наших синів. І, напевно, це той період, коли йому не хочеться підприємницької активності. А я вже в такому віці, що замислююся про той період, в якому він зараз.


- Передасте бізнес своїм синам?

Я даю їм право вибору, чи хочуть вони унаслідувати бізнес. Питання завжди стоїть так: чи будуть вони просто людьми, які управляють, чи людьми, які володіють. Це дві різні іпостасі. І вони самі для себе повинні це вибрати. Ми їм дали час і можливості. Зараз вони у нашому бізнесі як менеджери. Ми не будемо диктувати їхній вибір – вони повинні самостійно це зробити. І ми повинні це прийняти. Тому що, якщо людина робить щось через силу або займається тим, що не подобається, не буде гарного результату. А так, як вони молоді, ми можемо дати їм тільки пораду, якщо вона їм буде необхідна. Це важко. Завжди хочеться постелити, навчити й сказати, як правильно, але не завжди це ефективно й інколи це має супротив. А в супротиві породжується конфлікт, який може щось розірвати. Найголовніше – бути другом для дитини. Я росла в ситуації, де батьки не могли бути друзями, бо була жорстка ієрархія. Ти завжди мав статус нижчого.
Сьогодні діти й батьки – рівні. Рівність – найкраще, що може бути в сім'ї.
- Які книжки вам допомагають?

Був період, коли я читала дуже багато бізнесової літератури. Зараз період, коли мені хочеться прочитати художню літературу. Тому що там є душа – саме вона дає змогу знайти себе. Наприклад, художні твори, пов'язані з жіночими долями. Це однозначно Павло Загребельний «Роксолана». Я прочитала цю книгу ще під час шкільної програми, а зараз я знову її перечитала. Зовсім по-іншому сприймається. Якщо уявити, що то був період 16-17 сторіччя, і що робила жінка в Османській імперії, який вплив і які зміни вона принесла, то ти розумієш, що жінка завжди була сильною.

Ще мене сформувала книга Айн Ренд «Атлант розправив плечі». Який там портрет жінки, який портрет ситуації, питання боротьби, здорового егоцентризму, який в нас не виховували... Я, коли читала цю книгу, мені здавалося, що це події сьогоднішнього дня.

Також інколи я себе порівнюю зі Скарлет з «Віднесені вітром» Маргарет Мітчел. Це точно мій характер: я зараз не прийму рішення, я прийму завтра, бачу ціль – не бачу перешкод. У Елізабет Гілберт вийшла книга «Велике диво», де просто унікальне формування жінки як особистості та як науковця, її прояви, переживання.

І однозначно, що дає мені заспокоєння й наснагу, це Ліна Костенко. Вона – надзвичайна жінка. Те, що вона пише, як вона пише, що вона бачить, як вона передбачає та як вона бачить ситуацію – це унікальність. І скільки там душі! Я інколи відкриваю деякі її вірші й плачу, тому що щиро, правдиво, надихаюче. Я щаслива, що ми живемо з нею в один час.


- Можете назвати 10 своїх навичок?

Я дуже люблю готувати. Для мене кухня – це територія медитації та розслаблення. Я ніколи не бачу перед собою стіни й завжди шукаю можливості. Я бачу нестандартне в ситуаціях і намагаюся знайти свій шлях – нехай важкий, але цікавий. Не можу сказати, що я гарна мама, але мені подобаються мої взаємовідносини з хлопцями.
Я людина, яка не тримає зла й ніколи не заздрить, бо я знаю, що за кожним результатом стоїть важка робота. Я вмію тримати удар.
- А у чому ваша уразливість?

Я не завжди готова сприймати критику. Я її сприймаю, але через певний період часу. Я емоційна й інколи не можу стримати емоції, навіть негативні. Також я дуже відверта людина, інколи можу сказати все, що думаю, а потім пошкодувати. Адже, можливо, в деяких ситуаціях потрібно бути більш толерантнішою. Я людина, яка хотіла б чогось більшого й кращого, але перфекціонізм – не завжди добре. Мені інколи це заважає.
Можливо відповіді на питання ти знайдешь саме тут