Ірма Вітовька
- акторка, громадська діячка -
Ірма Вітовська - про жорстке виховання сина, відмову від ролей у кіно і сімейне життя
Епізод #16
Епізод #16 Ірма Вітовська
Про жорстке виховання сина, відмову від ролей у кіно і сімейне життя
Гостя |
Ірма Вітовська - яскрава, самобутня і харизматична актриса з приголомшливо тонким почуттям гумору! Інтерв'ю для Connecting Women з Інною Катющенко було настільки живим і щирим, що, зізнаємося, хотілося говорити, говорити і не зупинятися.

Ми шалено раді поділитися з вами цим випуском! Швидше вмикайте і налаштовуйтесь на хвилю легкої, відвертої і душевної бесіди з українською актрисою Ірмою Вітовською.

"У зрілих спільнотах, за всі часи людства, Політичні та бізнес еліти, завжди підтримують андеграунд. Тому що він формує завтрашній день".

Ірма Вітовська - яскравий приклад того, наскільки важливий історичний бекграунд, культурна обізнаність та чітка політична позиція для формування себе як професіонала.
Теми, які обговорюються в інтерв'ю
  • Як штучність акторської гри відбиває зацікавленність і як зробити героя живим й близьким для глядача.
  • Про найважче, але найвірніше рішення у житті.
  • Про захоплюючий фільм «Мої думки тихі» молодого італійського режисера, якому 24 роки.
  • Як впливають на жінок часи турбулентності, як не сповнені мрії можуть травмувати.
  • Чи може мистецтво стати новою опорою для жінки?
  • Якими повині бути реформи у культурному просторі і як політики плутають культуру й традиції.
  • Про баланс між роботою, сім'єю, викладацьку діяльність та відкриття нових рис під час праці над образом.
Читати інтерв'ю (скорочена версія)
Сьогодні у мене в гостях Ірма Вітовська - акторка театру та кіно, продюсерка, громадська діячка; працює у Молодому театрі.


- Як Ви обирали свій шлях актриси?

Я пришла випадково за компанію поступать в театр. Мене спровокував мій тато. Я не вступила до історичного і те, що я знаю історію країни - це мені дуже допомагає грати моїх персонажів. Тому що я досконально знаю особливості епохи і можу дуже точно відобразити героїнь. Енергетичні, смислові штуки. Ми ж не тільки передаємо інформацію словами, а ще енергетично і я туди вмонтовувати ці знання. У мене був театральний досвід, я ходила до гуртка коли була дитиною. Хочу розказати історію про людину яка змотивувала мене своїм талантом стати акторкою. Був величезний актор - Віталій Лінецький, який, я вважаю, був заручником невдячного часу. Ми з мамою пішли подивитись виставу із його участью. Я не пам'ятаю як називалась вистава, що там відбувалось, я була вражена ним. Також хочу згадати Сергія Романюка, який і вибрав мене в ту п'ятірку талановитої молоді яка поїхала з Івано-Франківська до Львова у консерваторію вчитися. Багато років тому я написала собі таку фразу:
«Не виламуйте двері, але стійте з наплічниками, тому що вони швидко зачиняються».
Й встигнути туди зайти - це значить виконати своє призначення. А це вже ваш іспит, що ви робити, щоб ваше призначення відбулось.


- Ірма, колись я прочитала в твоєму інтерв'ю: «Шукайте в сильних героях слабкі місця, а в злодіях - позитивні». Скажи, це філософія твого життя чи акторська фішка?

Акторська фішка. Але в житті так і є. Навіть у злодія чи маніяка. До речі маніяки можуть бути дуже добро порядними громадянами, сім'янінами, любити своїх дітей. Мати подвійне життя. Тому актор повинен показувати в своєму герої об'єм і правду, я не люблю плакатних героїв. Не пісяв, не какав, одразу став героєм і помер за Україну.

Я просто знаю дужо контенту, яким грішив радянський кінематограф й український, коли плакатне кіно відбиває бажання торкнутися тої чи іншої постаті. Така штучність відбиває зацікавленність.


- Коли ти розмовляєш мовою людини яка жила у минулому, додаєш їй душі - це певна відповідальність. Як ти втілюєшся в цю роль?

Є соціальна складова. В якому часі жила людина, яка її біографія. Коли ми оглядаємо в музеї портрет, ми бачимо людину так, як вона хотіла щоб її запам'ятали. Але це бездоганність і штучність. От ви спозували для портрета а далі ви живете так як всі. Так є певні особливості людини в часі, це стосуються її досвіду, її почуття гумору, її освіти, сприйняття суспільства, цінності. З одного боку ми грішимо тим, що одів костюм і граємо неприродних, канонічних персонажів, або одів костюм і забув, що ця людина представник певної епохи. І тоді нас не бере за душу ні людина, ні час. Коли ви входите в епоху, ви повинні знати її не в сторіччі, а в поколіннях. Наприклад, наші бабусі, матусі й ми - жили в одному сторіччі, але ми дуже різні люди.

Коли ви починаєте псевдо імітувати, то відчувається штучність і тоді воно нас не торкається й відштовхує. Виходить даремно витрачені гроші, час, мотив


- Акторство для тебе зараз, це мистецтво, ремесло чи робота?

Мій лайфстайл, я люблю це. Хобі яке займає все моє життя. Це мені приносить задоволення.
Я люблю ховатися за персонаж. І обираю ролі де персонаж знаходиться як можна далі від мене. Те життя, яке я ніколи не проживу.
- У соцмережах ми запропонували глядачам задати питання Пані Ірмі і я обрала найцікавіше:

«Талант актора не тількі в тому, щоби втілити образ, але щоби з нього вийти і знову стати собою. Але якщо раптом Вам би довелося зостатися в образі героїні, то хтоб це був і чому?»

Ні, ні жодної!

Звісно, я грала ролі, які були для мене планкою не більш, як пальців на двох руках. І думаю попереду ще буде не більше десяти.


- У інтерв'ю інших видатних особистостей є така ідея, щоби повністю віддаватися мистецтву інакше ти не можеш реалізовуватися. Яку долю в своєму житті ти віддаєш мистецтву? Як до цього відноситься сім'я взагалі?

Коли я створюю персонаж, тоді я віддаю повністю все. Вихідні я віддаю сім'ї. Якщо всі оглядають телевізор, тоді я можу думати над персонажем, чи перед сном, чи уві сні. Тут

я згодна, що артист має бути голодним, але до творчості, коли він створює. Щодо родини, вони повинні розуміти з ким живуть, інакше навіщо сходитись. Бувають великі перерви, тому не треба думати, що в родині нас нема. Буває, що півроку тебе нема, а буває, що півроку ти є. В країні як наша де кіноіндустрія тільки розвивається, графік у нас не нормований.


- Чи існує для тебе конкуренція? Чи є ролі, які ти хотіла би отримати, а їх дали іншим?

Звісно існує, я отримала джек пот в останні роки, але завтра може з'явитися хтось інший. Я розумію це і готова до всього. У мене не має корони, зірка не впала мені у долоні. В молодості були ролі, які я хотіла, але з часом я на це забила.
Мрії, які не здійснюються - нас руйнують, приносять травми. Що мені дарують, в те я і влюбляюсь.
- Чи у тебе широке коло друзів?

Ні, я дуже вимоглива.
Приятелюю я з усіма, аде в мій дім входять ті, хто відповідає моєму особистому комфорту.
Дім - це ваша енергетика.


- Яке у вас в житті було найважче, але найвірніше рішення?

Це відмовитися від творчих пропозицій, які для мене зараз неприйнятні у зв'язку із ситуацією у країні. Це страшенний удар фінансовий. На перший рік війни - 70% взагалі. Коли хтось втрачає ручки, ніжки, хтось втрачає татка, хиба це є великою жертвою? Абсолютно ні.


- Але інші кордони відкриваються. Наприклад, співпраця з Італією.

Так. Я вважаю, що всі подарунки, які мені дає Бог, вони теж походять з цього. Тому що немає компромісів в цьому питанні. Мій син не буде відчувати стид за мене.


- Ти любиш вчитися?

Так, але залежить чому. Математика - ні.


- А чому зараз ти хочеш навчитися?

Я вивчаю італійську мову. Може я і не хочу, але треба.

Захотілось попробувати садити, доїти, зробити сир, творог, масло. Може я розумію, що світ змінюється і може людство знов повернеться до аграрного способу життя.


- Ти згадала Італію. Чи відрізняється українська від італійської жінки?

В Італії є культ матері, але в Україні, вважаю є культ «шиї». Історично у нас склався у країні матріархат, де жінка була найкращим другом і порадником. Існували побратими і дружина. У боротьбі за державу, національний простір, культурний фон, ми втрачали багато чоловіків. Жінка брала на себе чоловічі функції: захистити, вистояти, передати інформацію. Це генетично сформовано. Такі жінки енергетично беруть чоловічі якості, а потім від них чоловіки або збігають, або ламаються під них.


- Чи може мистецтво коригувати ці речі та приводити до балансу?

А навіщо? Це наша жіноча фішка. Цей досвід навідь травматичний став прекрасний. Багато людей захоплююся нашими жінками.


- Якщо повернутся до фільму «Мої думки тихі», ми там відслідковуємо певну жіночу трагедію, коли жінка не цінує себе.

Так це час 90-х, вона так і залишилася з образою тих часів. Навіть у мене багато подруг, однокласниць, які втратили чоловіків: вони загинули в бандах, перестрілках, криміналі. Далі не вийшло, треба було дитину піднімати. Це турбулентні часи. Ми маємо багато таких жінок: воєнні, повоєнні, часи терору, 90-х… це все часи переходу, коли ми платимо чоловіками. Які помирають або ламаються.

Антоніо сам пройшов цей шлях, коли його мама підіймала сама. Тому в цьому фільмі, коли вона не цінує себе, мені зрозуміло чому вона не цінує себе. Вона присвятила себе сину, який став для неї і другом, і чоловіком, і сином, і всім чим завгодно в її голові. Приватною власністю, чоловічою енергією, а вона віддала йому все. В своєї голові вона залишилась в якомусь віці, молодшому, бо знайомиться з молодшими в Інтернеті. Вона собі не уявляє, що вік пройшов.


- Чи плануються у тебе проекти, нові фільми, де жінка може знайти собі опору через мистецтво, підняти свою цінність?

Не знаю, мені не пропонують якісь такі ролі, де жінка на дні. Недавно в Сумах я проводила майстер клас для жінок 45+. Мене тішить, що люди задовільнивши свої первинні потреби, за пірамідою Маслоу, організовують своє дозвілля, таким чином, щоби творити. Не йдуть в стакан, чи збочення. Це означає оздоровлення. Але прикро, за деградацію, яка склалася в селах і брак дотацій та розвитку.

Що таке наше село? Це передача інформації, традиції, це наша первісна, архаїчна енергія.


- Ви хотіли стати археологінею, а стали вивчати душу народу через свої ролі і героїв.

Так, стала досліджувати через мистецтво, через певні образи. На початку досліджуєш себе, відкриваєш в собі речі, якими ти просто не користуєшся в житті. А коли працюєш над персонажем певного часу, то ставиш собі питання, якби ти вчинила і тобі відкриваєш в собі нове. Шукаєш це в собі, тому що я не люблю штучного удавання. Тому що видно, коли це не твоя реакція, а важливо знайти свою власну, неочікувану, непрогнозовану, для глядача, реакцію.


- Як ти відчуваєш свою самоцінність, чи важко тобі бути слабкою?
Я не можу показати свою слабкість, може навіть страдаю на гординю.
- Повертаючись до фільму «Мої думки тихі». Чому ти погодилася працювати з таким молодим режисером? Йому тільки 24 роки?

Я погодилась працювати зі сценарієм. Йому порадила співпрацювати зі мною його мама і він почав слухати мої інтерв'ю, спостерігати яка я в житті і писати під мене сценарій. Я довго його не читала, а як прочитала, то зійшла з розуму і якось забула, що це молодий дебютант.

Є класний італійський фільм Матео Гороне «Реальність».

Про заручників спокус легких досягнень. Але не буває легких досягнень.

Коли є випадковий взльот, якась одна випадкова, класна фішка, а потім вона не працює, стає нецікавою, це попросту означає, що людина не росте, не змінюється, не дає чогось нового. Скільки десятків виконавців є в кожному поколінні, а залишаються в пам'яті на десятиліття одиниці.

Ален Делон став зіркою в масовці, але потім він наганяв ремесло, ходив на курси.
В зрілих спільнотах, за всі часи людства, політичні та бізнес еліти, завжди підтримують андеграунд. Тому що він формує завтрашній день.
Але наші політики завжди плутають культуру і традиції, тому ми так повільно рухаємося. Нам потрібен бізнес і політики, які формують культуру, а не розважають. А для цього потрібно розвивати андеграунд. Ніхто не був зрозумілий своїми сучасниками, жоден науковець, музикант, із тих, хто рухав планету. Але їх розуміли ті, хто мав вплив і кошти.


- Якщо би ти була міністром культури, які зміни ти би впровадила?

По перше створити інститут театру, щоб гроші йшли за проектами, а не за будовами. Театр - забуте явище, яке поєднує слово, музику, візуальний малюнок і власне під нього потрібна інституція. Плюс ХАБи - центри креативних можливостей у маленьких містечках. Плюс топовість сучасних бібліотек. А також розробити з айтішниками якісь платформи для дітей кожного віку. Народжувати нові міфи, героїв. І звісно освіта й обмін досвідом.
Потрібна реабілітація того, що було заборонено: випустіть Україну в Україну.
- Як ти виховуєш свого сина?

Він часами плаче, що я жорстка. Буває я перегибаю, але він зараз проходить підлітковий період і часами мене дратує те, що в ньому формується. З другого боку, він любить проводити зі мною час.


- Ти щаслива людина?

Так, я щаслива людина, я здорова, у мене все добре складається в роботі, у мене все чудово в родині. Для більшого щастя не вистачає більш здорового суспільства навколо, щоб не гинули мої люди, тому що я одна з них. І країна це - я. Якщо у ній щось кровить, то це у мене кровить. І щоб навколо нас змінювалися світи і нас не трясло.


- Я тобі дуже вдячна за інтерв'ю. Ти робиш великий вклад, говорячи про важливі речі, доносячі свої погляди на те що таке національна ідентичність, патріотизм.
Можливо, відповіді на питання ти знайдеш саме тут